Якщо Вам не байдуже те місце, яке Ви щодня залишаєте і в яке знову рано чи пізно повертаєтесь, той двір, де Ви проводите багато часу зі своїми дітьми, школа чи садок, в яку вони ходять, зрештою, під’їзд, в якому Ви живете та вулиці, на яких щодня перебуваєте і загалом місто Івано-Франківськ, прошу – уважно дочитайте до кінця цього листа і по завершенні отримаєте своєрідну інструкцію, яким чином Ви особисто можете долучитись до покращення нашого мікрорайону.

Я, Колковський Володимир Зіновійович, народився і впродовж 20 років жив на вулиці Надвірнянській, 32. Навчався в школі № 19, а також в музичній школі по класу фортепіано.

Після закінчення  школи, вступив в університет нафти і газу і, не закінчивши І курс, перейшов в «Галицьку Академію». Там, мене вистачило тільки на семестр. Після цього батько відправив мене служити в Українську армію. Повернувшись – вирішив знову спробувати отримати диплом. Але не дочекавшись першої сесії, вкотре зрозумів, що даремно витрачаю час. Хотів все і відразу.

Щоб знайти себе мені довелось побувати далеко за межами України. Спочатку поїхав в Іспанію, де працював на деревообробній фабриці, далі перебрався у Францію, де затримався там на 9 місяців, працюючи на будовах. Згодом, разом тоді ще з моєю дівчиною, а тепер дружиною Наталією Войтенко переїхали до Швеції, де працював на фабриці по виготовленню картонних коробок.

На той час мій батько Колковський Зіновій Данилович важко захворів і лікарі заборонили йому працювати як фізично так і розумово. Він зателефонував мені в Стокгольм і переконав повернутися сюди, керувати створеною ним компанією СКОЛ (Сім’я КОЛковських). Це було одне з перших будівельних підприємств міста після проголошення Незалежності України. Тому я з гордістю кажу: «це місто і цей район будував мій батько». Я ж, у свою чергу, перший привіз у місто технологію утеплення будівель з Польщі. На превеликий жаль я запізнився, оскільки повернувся через 5 годин після того, як його не стало.

Моя мати Колковська Ірина Олександрівна на той час проживала і надалі мешкає в Сполучених Штатах Америки. Вона віддала мені повне право вибирати: чи розпустити понад 100 працівників і їхати до неї, чи залишитись тут і продовжувати розпочату батьком справу. На той час 22-х річний хлопець одружився і вирішив спробувати втримати «воза», потягнути його на своїх плечах.

Довго розповідати перші кроки молодого підприємця, але все ж таки мені вдалось закрити всі «протікаючи крани», віднайти шляхи, через які приховували від молодого і «зеленого» хлопця багато всього. На сьогоднішній день підприємство «СКОЛ» в п’ятірці лідерів міста у своїй галузі.

Так як проходили мої бурхливі роки після школи, так нестабільно і неодноманітно відбувалась діяльність підприємства останні 8 років. Їздив по різних країнах світу, черпав інформацію, постійно з року в рік намагався щось змінювати. Взявши кредит збудував перший в західній Україні завод по виготовленню будівель  за дерев’яно-каркасною технологією. Сьогодні вона надзвичайно стрімко поширюється. Наступним кроком стало започаткування одним з перших в Україні технології збірного монолітно-каркасного будівництва КУБ 2,5. Впродовж цих років організував виробництво вікон, пінобетону, штучного каменю, бетону, успішно виконав випробовування в ресторанній справі, а це все робочі місця. Зараз маю на меті вирішити проблему доступного, одночасно теплого і низькоенергоємкого житла. В цьому заручився підтримкою чеських, канадських і фінських фахівців.

Виховую трьох синів: Зіновія, Арсена, Захара, та доньку Єву. Маю старшого брата Олександра та молодшу сестру Дарію.